Wybierz wersję:

Negyva stirna gegužį

<

Ugnies sapnas, pasaulis padalintas į pelenus
ir vėją. Tiltas niekada neatsispindi
vandenyje. Žmogus kitame įžvelgs
tiek, kiek įstengs nuslėpti nuo savęs.
Pirmąkart nuo tada, kai buvau vaikigalis, vėl
jaučiu tą skonį iš pradžių burnoje,
o vėliau savyje. Negyva stirna su
tulžies pūsle ištrėškta ant kelio
kaip trynio nytys pasninko sriuboje.
Jos šonkauliai barkšo greta, ausys styro
it radarai, ieškantys bangos, kurią
plukdo jos žvilgsnis.     Jie

kaip Scilės be Charibdžių. O man vėl
16, niekada nieko panašaus
nemačiau ir nejutau; kad nelyja, nešąla,
o vis dėlto vėjas purto iki kraujo,
ir atrodo man – jeigu galėčiau
pažvelgti į vandenį, tai jame
neatsispindėčiau. Nes esu iš kito
kranto, svetimas, gyvas, pražiūrėtas.
Tie krantai, aplenkiantys kūną,

yra identiški ir niekada, matydamas
save iš kitapus kranto, nesugebėjau
įsiminti ar pabėgu
ar grįžtu.

2007 metų gegužės 5, tarp Pietšykovicų ir Šlivicų.

vertė Marius Burokas

 

© Copyright for the Lithuanian translation by Marius Burokas
Wybierz wersję:

Мертва козуля в травні

С

Сон вогню, світ поділений на попіл і
вітер. Міст ніколи не віддзеркалюється у
воді. Людина в іншій побачить
стільки, скільки зможе приховати перед собою.
Уперше зі шмаркача я знову
відчуваю цей смак спершу в роті,
а лишень потім зі себе. Мертва козуля з
жовчним міхуром, розмазаним
по дорозі, як нитка жовтка в пісному супі.
Її ребра назовні, вуха стирчать,
наче радар, що шукає хвилю, що нею
поневіряються її очі. Вони

Сцилли без Харибд. А мені знову
16 років, ніколи чогось такого не
бачив і не чув; що не дощить і не
холодно, одначе вітер пробирає до
крові, і мені здається, якби я міг
дивитися у воду, то не
віддзеркалювався би. Бо я з
іншого берега, чужий, живий,
невбачений. Ті сторони,

попри тіло, суть ідентичні, і ніколи я не міг
запам’ятати, втікаю чи повертаюся, бачачи себе
із того
кінця.

5 травня 2007 року, між Пєтшиковіцамі і Слівіцами.

Martwa sarna w maju

S

Scyllami bez Charybd. A ja znowu mam
16 lat, nigdy czegoś takiego nie
widziałem i nie czułem; że nie pada i nie
jest zimno, a jednak wiatr mierzi po
krew, i wydaje mi się, że gdybym mógł
spojrzeć w wodę, to nie
odbijałbym się w niej. Bo jestem z
drugiego brzegu, obcy, żywy,
niedostrzeżony. Te strony,

pomijając ciało, są identyczne i nigdy nie mogłem
zapamiętać, uciekam, czy wracam, widząc się z tamtego
końca.

5 maja 2007, między Pietrzykowicami a Śliwicami.

 

Konrad Góra: Requiem dla Saddama Husejna i inne wiersze dla ubogich duchem. 2008. Wrocław: Biblioteka Rity Baum.
Zobacz inne utwory autora->
Zobacz inne utwory w tym języku->