Wybierz wersję:

Delfiny i szynszyle

<

Panie, zrób tak, jak należy, albo nie rób nic, po prostu nic. Jednak nawet wtedy, gdy Ty, Panie, nic nie robisz, to nie siedzisz z założonymi rękami. Wiadomo, że do wszystkiego je w życiu przykładasz, nawet wtedy, gdy wydaje się, że nic nie robisz. Przysięgam, nie wymawiam imienia Twojego nadaremnie i nie dlatego, aby coś wymodlić lub wyprosić u Ciebie. Nie, Panie, niczego od Ciebie nie potrzebuję. Nie jestem taki naiwny, aby czekać na cud czy objawienie. Nie ma głupich. Po prostu posłuchaj, Panie, co Ci powiem, po prostu wysłuchaj mnie. Ja tylko tak – ze słabości. Przecież wiem, że i tak mnie nie usłyszysz. A gdybyś nawet usłyszał, to w żaden sposób się o tym nie dowiem.

A zatem zwracając się ku Tobie, Panie, tak naprawdę przemawiam do samego siebie. Tak jest mi łatwiej. Wydaje mi się wtedy, że nie jestem samotny, że istnieje jeszcze ktoś poza mną, że tak naprawdę jesteśmy we dwóch. A gdy są dwie osoby, to jest to już dialog, nawet gdy mówi jedna. Wiem, Panie, że słyszałeś pierwszych ludzi i nawet rozmawiałeś z nimi. To Ty dawałeś im kamienne tablice. To Ty niszczyłeś ich miasta. Wiem, czytałem o tym. Nam zaś nie dajesz kamiennych tablic i nie niszczysz naszych miast. Nie mamy wyboru, musimy korzystać z kamiennych tablic, które dałeś pierwszym ludziom. Właśnie na tym polega problem, Panie. To jest niesprawiedliwe. Co najmniej niesprawiedliwe.

Na przykład delfiny, Panie. Sam je stworzyłeś. Pamiętasz, prawda? Pierwszym ludziom nie trzeba było tłumaczyć, że nie wolno ich męczyć w delfinariach. Wiedzieli o tym bez tłumaczenia: męczenie delfinów to absurd. „My i tak o tym wiemy, Panie” – powiedzieli pierwsi ludzie. Więc nie było potrzeby, Panie, abyś pisał o delfinach na kamiennych tablicach. Po co zabraniać czegoś, czego i tak się nie robi? Co innego człowiek współczesny.

On potrzebuje odrębnego przykazania. O delfinach, o tym, że nie wolno ich trzymać w ciasnych basenikach z brezentu, dwa na dwa i pół metra. Niewątpliwie, Panie, takie przykazanie by się przydało.

A co z szynszylami? To takie puszyste gryzonie, Panie. Taka wyjątkowa odmiana królika – szczególnie delikatna. Pamiętasz je, Panie? One też potrzebują odrębnego przekazania. Z szynszyli szyje się futra. Nie zabijają ich po prostu, zdzierając z martwych skórę, Panie – nie, skórę zdzierają z nich żywcem. Widziałem zdjęcie takiej szynszyli z podpisem: „Oto szynszyla, z której zdarto skórę żywcem. Żyła po tym jeszcze półtorej godziny”. Mówiłeś kiedyś, Panie, jakoby, że nie wolno gotować koźlęcia w mleku jego matki. Przecież i tak nikt tego nie robi, Panie. To bardzo skomplikowana technologia. Spożywamy całkowicie zdepersonalizowane jedzenie. Mało tego, mięsa, które spożywamy, nie śmiałbym nawet nazwać czyimś synem. Dzisiaj, by ugotować koźlę w mleku matki, trzeba dołożyć szczególnych starań. Przyznaj mi rację, Panie – owe półtorej godziny życia szynszyli zasługuje na Twoją uwagę.

Chyba domyślasz się, Panie, że nie chodzi o delfiny i szynszyle, tylko o ludzi. Pomyśl, co tak naprawdę jest bardziej grzeszne – pożądać w myślach cudzej żony czy istnieć ze świadomością, że właśnie w tej chwili zdzierają skórę z szynszyli, która będzie musiała żyć jeszcze półtorej godziny. I nie będę już opowiadał, co dalej dzieje się z tą szynszylą. Zauważyłeś, Panie? To taki chwyt. Ludzie nazywają to niedopowiedzeniem. Więc nie mówię, bo to oczywiste, co się stanie z tą szynszylą. A może wytłumaczyć Ci, Panie?

Czy o to Ci chodziło, Panie, gdy dawałeś nam kamienne tablice: oto dziesięć przykazań, a z resztą idźcie w cholerę? Nie chcę mi się w to wierzyć. Jednak mam pytanie: gdyby na Twoich kamiennych tablicach pojawiły się nowe przykazania – jedenaste i dwunaste, o szynszylach i delfinach, odpowiednio – czy to złamałoby Twoje Prawo i wypaczałoby zamysły Opatrzności?

Możesz się nie zgodzić i powiedzieć: „W porządku, teraz prosisz, żeby nie zdzierano skóry z żywych szynszyli i nie marynowano delfinów w ciasnych basenach z brezentu, ale gdzie gwarancja, że za sto lat nie przyjdzie jeszcze ktoś i nie poprosi o trzynaste i czternaste przykazanie? Kto może gwarantować, że bogobojne narody nie zaczną z jakiegoś powodu zdzierać skóry z delfinów i topić szynszyli w basenach?”.

I odpowiem Ci, Panie, że gwarancji nie ma. Przecież, gdy chciałeś poskromić grzeszne myśli wczesnych ludzi o cudzych żonach, kto mógł dać gwarancję, że przyjdzie czas, kiedy będzie ich tyle, że zupełnie wymkną się spod kontroli? Panie, czy mogłeś przewidzieć, że cudze żony będą siedziały z nami w tych samych knajpach, pracowały w tych samych zakładach pracy, opalały się topless na plażach? I że we współczesnych warunkach mężczyzna przypomina sobie o tym, że jest Człowiekiem Księgi, a nie maszyną do seksu, dopiero w ostatnim momencie, kiedy jest już zbyt późno i po wszystkim – przykazanie złamane? Wiesz, co to jest topless, Panie? Jednak nie proszę Cię, Panie, abyś zmieniał coś na kamiennych tablicach, które dałeś pierwszym ludziom. Po prostu dopisz: „Nie męcz delfinów w delfinariach” oraz „Nie zdzieraj skóry z żywych szynszyli”. Panie, zrób wszystko, jak należy. Albo nie rób nic.


 

Redakcja: Agnieszka Papieska

Tłumaczenie według II wydania zbioru małej prozy Cerebro (Wydawnictwo Starego Lwa, Lwów 2019).
© Copyright for the Polish translation by Walery Butewicz, 2019

 
Wybierz wersję:

Дельфіни і шиншили

Г

Господи, зроби так, як слід, або не роби нічого, просто нічого, але навіть коли Ти не робиш нічого, Господи, Ти не сидиш склавши руки. Всі знають, Господи, Ти до всього в житті їх прикладаєш, навіть коли здається, що Ти не робиш нічого. Присягаюсь, я не всує промовляю Твоє ім’я і не для того, щоб вимолити щось у Тебе або випросити. Ні, Господи, мені нічого від Тебе не треба. Я не настільки наївний, щоб чекати на чудеса чи одкровення. Нема дурних. Просто послухай, Господи, що я Тобі скажу, просто вислухай. Це я так — від слабкості. Я ж знаю, що Ти все одно не почуєш. А навіть як і почуєш, то я ніяк про це не дізнаюся.

А тому, звертаючись до Тебе, Господи, я насправді промовляю до себе. Так мені легше. Тоді мені здається, що я – не самотній, що є ще хтось, окрім мене, що нас насправді двоє. А коли хтось удвох, то це вже діалог, навіть якщо говорить тільки хтось один. Я знаю, Ти чув ранніх людей і навіть розмовляв із ними. Ти давав їм скрижалі. Ти руйнував їхні міста. Я знаю, я про це читав. Нам Ти скрижалі не даєш і наших міст ти не руйнуєш. Нам залишається лиш одне — користуватися скрижалями, які ти дав раннім людям. І в цьому проблема, Господи. Це несправедливо, Господи. Щонайменше несправедливо.

Наприклад, дельфіни, Господи. Ти їх створив. Тобі про це, напевно, відомо. Раннім людям не треба було пояснювати, що їх не можна мучити у дельфінаріях. Їм це було зрозуміло без пояснення: мучити дельфінів — абсурд. «Ми й так це знаємо, Господи», — сказали ранні люди. А тому Ти нічого не написав на своїх скрижалях про дельфінів. Бо навіщо забороняти те, що й без заборони виконується? Інша річ — сучасні люди.

Їм потрібен окремий рядок на скрижалях про дельфінарії, про те, що не можна утримувати дельфінів у тісних брезентових ваннах два з половиною на два метри. Такий рядок точно допоміг би, Господи.

А ще шиншили. Це такі пухнасті гризуни. Якийсь по-особливому ніжний різновид кролика, Господи. Пам’ятаєш? Для них теж потрібен окремий рядок. Із шиншил шиють шуби, але не просто вбивають, із мертвих здираючи шкурки, Господи. Ні, шкурки знімають з іще живих шиншил. Я бачив фото такої шиншили, під яким було написано: «Ось шиншила. З неї живцем здерли шкурку. Але вона після цього ще живе півтори години». Ти колись казав, мовляв, не можна варити теля в молоці його матері. Ніхто й не варить, Господи. Технологічно це дуже складно. Ми їмо максимально знеособлену їжу. Мало того, що м’ясо, яке ми їмо, і язик не повернеться назвати чиїмось сином. Для того, щоби приготувати теля в молоці його матері, нині треба докласти неабияких зусиль, Господи. Погодься, що ці півтори години життя такої шиншили заслуговують на Твою увагу.

Ти ж, мабуть, здогадуєшся, Господи, що це не про дельфінів і не про шиншил — про людей. От подумай, що насправді гріховніше — захотіти в думках чужу дружину чи жити з усвідомленням того, що цієї миті здирають шкурку з шиншили, якій доведеться прожити ще півтори години. І я мовчу, не договорюю, що ж стається далі з цією шиншилою. Ти не помітив, Господи? Це такий прийом. Люди називають його замовчуванням. Я замовчую, бо й так зрозуміло, що станеться з цією шиншилою. Чи пояснити, Господи?

Чи Ти мав на увазі, даруючи нам скрижалі, що ось, мовляв, десять приписів, а далі все по цимбалах? Я в це не хочу вірити. Але от питання, Господи: якби на Твоїх скрижалях з’явилися нові рядки — одинадцятий і дванадцятий — про дельфінів і шиншил, відповідно — це якось порушило би Твій Закон і спотворило би Провидіння?

Ти можеш мені заперечити: гаразд, сьогодні Ти просиш не здирати із живих шиншил шкурку і не маринувати дельфінів у тісних брезентових басейнах, але де гарантія, що за сто років не прийде ще хтось і не попросить про тринадцятий і чотирнадцятий рядки? Хто може гарантувати, що богоспасенні народи не почнуть для чогось здирати з дельфінів шкуру й топити шиншил у брезентових басейнах?

І я відповім Тобі, що гарантії нема. Але коли Ти обмежував гріховні думки ранніх людей про чужих жінок, хто міг дати гарантію, що не настануть часи, коли їх стане аж настільки багато і вони так відіб’ються від рук? Господи, Ти міг передбачити, що чужі жінки з нами сидітимуть в одних барах, працюватимуть в одних трудових колективах, засмагатимуть топлес на пляжах? І що в сучасних умовах чоловік згадує про те, що він Людина Книги, а не сексуальна машина лише останньої миті, коли вже занадто пізно і все скінчено — заповідь порушено? Ти знаєш, що таке топлес, Господи? Але я не прошу Тебе щось змінювати у скрижалях, які Ти подарував раннім людям, Господи. Просто допиши: «Не муч дельфінів у дельфінаріях» і «Не здирай із живих шиншил шкурки». Господи, зроби все, як слід. Або не роби нічого.


Переклад за 2 виданням збірки малої прози „Церебро” (Видавництво Старого Лева, Львів 2019).

Zobacz inne utwory autora->
Zobacz inne utwory w tym języku->