Способи підводили
Тріск, брязкіт,
тріск.
Що за клекіт!
Що за вітер!
Уже було про спасіння і прокляття, тепер буде про депресію.
Про депресію, в яку Зоська була занурена,
як шукала способу з неї вибратись,
як стало гірше і як способи підводили.
Буде про те, як вода текла, світ розпадався,
у Зосьчиному житті з’являлися нові діри,
а її депресія розвивалася паралельно з подіями.
Химери й видіння кінця
Мало хто знає, що депресія може викликати химери
і видіння кінця.
Але це вже самісіньке дно депресії, дно ден.
Якщо ви щось таке в себе помічаєте,
негайно зверніться
до найближчого закладу охорони психічного здоров’я.
Інакше
може дійти до серйозних травм
і тривалих ушкоджень,
навіть до самогубства.
Із депресією, втім, можна боротись.
Для початку варто купити лампу денного світла.
У Швеції такі лампи дуже популярні.
Потрібно заручитися підтримкою близьких
і запевнити втіху від професійного життя.
Дуже важливі правильне харчування,
фізичний рух на свіжому повітрі
і здоровий сон.
Можна також звернутися по пораду он-лайн
до психолога або коуча.
Таке вичитала Зоська, таке писали в інтернеті.
Ну гаразд, але що робити,
коли в когось справді прірва в подвір’ї,
спитала Зоська інших депресантів, теж в інтернеті.
Але відповіді не отримала.
Ті депресанти її цілковито зігнорували.
А потім забанили за дурні кпини із серйозної недуги.
Це тільки більше впевнило Зоську,
що для неї вже немає надії,
а її депресія — поза шкалою.
Каша від кінця світу
Спочатку баба Швайцерова радила Зосьці кашу,
відвари з імбиру й женьшеню, а також трáви.
А Зоська питала, бабо, чим мені каша поможе,
чим мені каша поможе від кінця світу?
А баба Швайцерова відповідала,
що від кінця світу не допоможе, але травлення покращить,
а травлення пов’язане з душевним спокоєм.
Казала: купи пшоняну кашу, засип у воду,
постав варитися і дивися.
Дивися, як каша всотує воду і віддає зайву.
Нині так само, як століття тому.
Каша мудра, сама собі знає, як не пригоріти.
Але Зоська не готувала каші,
не пила відварів з імбиру й женьшеню
і не підстригала кінчиків волосся.
Хоча баба Швайцерова казала, що це важливо.
Не мастила кремом під очима
і взагалі не робила нічого для себе.
Тільки ходила на роботу, дбала про бабу,
а у вільний час сиділа і плакала.
Плакала і все говорила про кінець.
Та вода береться зі смутку
Зоська плакала, говорила про кінець і шморгала носом,
бо застудила собі пазухи.
Ми з Льонькою за ті пазухи навіть посперечались.
Я радила Зосьці йти до ларинголога,
Льонька вважала, що в цьому немає сенсу.
Бо що, казала вона, зробить ларинголог?
Дасть антибіотики, які на хвильку зарадять,
а зрештою тільки погіршать справу.
Льонька пояснювала, що це колообіг, хронічний стан,
що та вода береться з холоду і смутку
і що треба лікувати причини, а не симптоми.
І що Зоська в нас — меланхолічка.
І що Парацельс помітив уже в середньовіччі,
що в меланхоліках збирається вода
і вони весь час мерзнуть.
І що меланхолікам треба пити теплі відвари
і їсти супи,
а не жлуктати енергетики й ночами на драбині
хитатися в тумані,
бо їх же та меланхолія врешті-решт задушить.
Баба зазвичай слушні речі каже,
вона мудра жінка, та Швайцерова.
Тільки як при чомусь упреться, то вже як ослиця.
Ніяк не відтягнеш, навіть якщо вона вперлась
при чомусь, що сенсу зовсім не має —
як задум відвадити Зоську від нічної роботи.
Вона постійно заводила про неминучість,
про естроген і про всихання.
Ніби й не знала, що Зоська в тій ситуації,
у якій хороших варіантів немає.
Про естроген, між іншим, було ціле пророцтво.
Про естроген і передчасну менопавзу.
(Далі — чотири розділи, у яких буде пророцтво про менопавзу, мертвий кіт, якого дуже шкода, і знайомий Зосьчин ветеринар, який намагався рятувати безнадійних котів, а потім і сам помер).
Шкода марнувати масло
(спосіб із Кіт-Катом)
Коли він помер, то Зосьці Надії погіршало
аж настільки, що перестали працювати
два її певні способи,
із пташиним молоком і з Кіт-Катом.
Як Зоська ішла з пташиним молоком,
то одразу було зрозуміло,
що справи серйозні.
Вона казала: пані Галино, це найкращий спосіб від смутку.
Я купую собі коробку пташиного молока, купую і їм.
На двох третинах коробки мені стає зовсім кепсько
і на інші відчуття вже немає місця.
Спосіб із Кіт-Катом, тим часом, був для того,
щоб не плакати, як прокинешся,
а одразу після будильника
задушити плач шоколадом.
Він був, як усе, тимчасовий.
Одного дня не подіяв.
Настав день, коли Зоська розплакалася,
ще не прокинувшись навіть.
Слушно зауважила баба Швайцерова,
єдина певна річ — то зміна.
Спершу, як Зоська тільки починала плакати,
я намагалася якось її втішати.
Я казала, не плач, Зохно, зварю тобі ванільного киселю,
як в дитинстві.
А вона — що ні, спасибі.
То, кажу, купи, Зосько, пташиного молока,
а вона — що солодощів не хоче.
Мало, каже, я тепер мало їм, а коли вже, то хліб із сиром.
Навіть не мащу його маслом.
Яка різниця, як мені все одно не смакує.
Шкода марнувати масло.
Від цих слів мною аж струсонуло.
Стало ясно, що в неї справді депресія.
Przekład powstał w ramach seminarium Tłumacze Bez Granic: edycja czarnomorska organizowanego przez Kolegium Europy Wschodniej w partnerstwie z Rozstajami. Przedsięwzięcie dofinansowane przez Centrum Dialogu im. Juliusza Mieroszewskiego oraz Gminę Wrocław.
