Dzieła związane z tagiem: Donbas

vai mūsu krānā ir karsts karš vai mūsu krānā ir auksts karš vai tad patiešām nemaz nav kara solīja taču ka būs pēcpusdienā paši savām acīm redzējām paziņojumu “karš parādīsies pēc plkst. četrpadsmitiem nulle nulle”.   un nu jau trīs...

– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє? – Ми, капелане, мешканці міста, якого немає. Прийшли сюди, принесли покору і втому. Передай своїм, що стріляти більше немає по кому. Наше місто було з каменю та заліза. У кожного з нас тепер...

– Адкуль ты, птушыная зграя, вусьцішная навала? – Мы, капелане, з гораду. Таго, якога ня стала. Мы прыйшлі, капелане, з паклажай стомы і болю. Перадай сваім, што страляць няма па кім ужо болей. Наш горад з жалеза й каменю быў...

– A ja myślę tak – kontynuował za rogiem Weresajew. – Kola to chemik, pisarz i człowiek. Kola ma, nawiasem mówiąc, lat pięćdziesiąt pięć i mieszka w tym kraju. Co i komu powinienem udowadniać? Być żywym i prawdziwym, Sokratesie, oto...

– Вот я как думаю, – повернув за угол, продолжил Вересаев. – Коля – химик, писатель, человек. Коле, между прочим, пятьдесят пять, и он живет в этой стране. Кому и что я должен доказывать? Быть живым и настоящим, Сократ, ведь...

(уривок із роману Магнетизм) Літо було таке п’янке, а поміж багатоповерхівками так ностальгійно квилили серпокрильці, начебто в їхніх навушниках крутився на репіті «Готель Каліфорнія». Гайка трамбувала футболки і труси в розхристаній чорній валізі. Cпортивні штани Льоші Жарєного мальовничо зависли на бильці...

(fragment powieści Magnetyzm)   To było bardzo upojne lato, jerzyki między budynkami krzyczały tak przejmująco i melancholijnie, jakby ktoś im zapętlił w słuchawkach Hotel California. Gadżet upychała podkoszulki i majtki do wysłużonej czarnej walizki. Spodnie od dresu Loszy Smażonego wisiały malowniczo...