Абрикоси Донбасу

<

Абрикоси Донбасу

Поема про шахти й фабрики,
про каску мого тата й казку моєї бабусі,
і все те, про що давним-давно мені заборонили писати.
Там, де не ростуть абрикоси, починається Росія.

Вугілля обличчя

Із очима морськими синіми
Та з волоссям жовтим лляним
Трохи вилинялим
Це не прапор
Це стоїть у шахті
По коліна у воді
Мій тато

Його обличчя, як вугілля –
Із відтиском
Польового хвоща допотопного
Роками розтоптане
Море твердне сіллю
Трава твердне вугіллям
А тато стає як трава-ковила
Сивим

Він чоловік
А чоловіки не плачуть –
Так кажуть в рекламі
А щоки його рівчаками
Порубала шахта
І вугілля добуте з обличчя
Мого батька
Згоріло в Донбасу пічках
І багаттях

А десь там високо
Стоїть терикон
Гарчить терикон
Як дракон
Як сфінкс
Що захищає свого Тутанхамона

І знаю тільки я одна
Що посеред степу терикон –
Це корки від пляшок
Які тато випив
І попіл від сигарок
Що викурив тато

Терикони грудей

Дерева оці
Як кольорові олівці
Понавтикані вздовж дороги
І тільки часом проїде краз
Посеред степу в лісосмужку
Донбас! Донбас!
Шипить труба
Сонцю на вушко

Ти стоїш
У спецформі
Вугляного агента
І пахнеш парфумно
Реагентами:

– Я жінка
Моя стихія водна:
Це – не тільки зробити чай
Чи помити посуд – ні!
Хоч жінок не беруть у шахту –
Але беруть на фабрику
Вуглепереробну
І я мию вугілля
Ніби мила би коси
Я вугілля подрібнюю
Наче ріжу картоплю
Або перемелюю м’ясо
У блендері фабрики
І заправляю маслом
Розтопленим –
Тобто поливаю цей борщ
Реагентами

Слухай, оці компліменти
Про красу донбаських дівчат
Мають якийсь сенс
Якщо побачити ці заводи
Якщо спуститися в шахти
Або скупатися в отруйних водах
Відстійників
Куди спускають юшку
Від мого оцього борщу
Якщо залізти на терикон
І провалитись йому під ковдру
Точніше – в пряму кишку
А перед тим
Побачити цвіт абрикос
Ніжно-білий цвіт абрикос
А в осінь
Побачити їхнє жовте волосся
Із висоти вагонеткового польоту

Абрикоси у касках

Відцвіли абрикоси Донбасу
Відтінками неба усіма
Абрикоси вдягнули каски
Минула весна

Їх було двадцять
Усі молодці
До тридцяти…
За законами рівняння
Їх і стало двадцять
От тільки нема на що рівнятись:
Вони тримались
На волосині
Сталевого дроту
Вони стояли у клітині
Як у ковчегу Ноєвому

Після потопу
Упала бетону тонна
На клітину
Вони випали
Їх розтрощило у вільному падінні
Вони стали вільні
Так, вільні
Як абрикосові дерева
Вирвані з корінням

Їх було двадцять
І стало двадцять
На них рівнялись
За законами рівняння
Коли продовжували ряд
На кладовищі
А мій тато з ними не встиг
Порівнятись
Мій тато тоді вугіллям застиг
А вони піднімалися вище і вище
У ґумових чоботях
І з фляжками без води
Із тілами як фляжка
Піднімалися до ангелів
Туди…
І тепер бабусі онукам
Розказують казку
Про абрикоси
У касках

Казка моєї бабусі

Коли сльози
Стають сіллю кам’яною
Коли море в животі
Стає шахтою
Помирають мамонти
І народжуються душі нарозхрист
Вони обмінюють сміливість на горілку
І наймаються на роботу

Зачекай!
Ця шахта ковтне тебе
Ця красуня з темною шкірою
Кам’яна
Може, для неї половці різьбили статуї
Серед неголених, як шахтарі, степів
Зачекай!
Вона народить тобі мертве море
Її талія не шістдесят
А груди обвисли до пояса
Не заходь у неї
Можеш не повернутися
Мов дитина в матері
Яка не хоче народжувати

Він занурився в неї раз
І повернувся зі сльозами в руках –
Він занурився в неї – два
І повернувся із сіллю в руках
Він занурився в неї – три…
І повні руки вуглин
Потягнули на дно
Підземного моря

Абрикосові дерева розпростерли руки до неба
Абрикоси одягнули жовтогарячі каски
І тепер, коли їси абрикоси
Всередині – вуглина
Кінець казки

Книга ангелів

Твої зуби темні й діряві
Як оці терикони
Твої очі сірі і пряні
Як перевернуті корені
Диму алчевського
Що проростає вгору
І приймається всюди
Як верби
– Моє здоров’я кепське
Але жаліти мене не треба
Я дістаю траву, але не якусь
А кам’яну
Із-під землі
Із-під неба:
Колись тут було море
Росла гігантична трава
І на ній колихалися ангели
Трава слухала їхні розмови
Запам’ятовувала слова
І пресувалася в торф
Він витискав з себе воду
Ставав суттю всього
Вкривався свіженьким гіллям
І ще якимись колодами
Ці ангельські слова
Не могли передатись повітрям
Тож ставали легким камінням
Кам’яною травою
Тобто ставали вугіллям
І тепер кожна шахта –
Це книжка
З ангельськими словами
Сторінки якої
Горять у пічках –
І це велетенські свічки
Порозгублені
Степами

Тому й Донбасу заводи
Курять в небо димом кольоровим
І їм плювати на заборони
Тютюнопаління
У громадських місцях
Бо на заводських майданчиках
Вони – у себе вдома
А там, як відомо
Курити не заборонено
Навіть коту

Ту-ту
Поїзд
Ту-у-у

для Ю. А.
серпень-жовтень 2012

Фотограф — Валентин Кузан

Choose language version:

Meruňky Donbasu

>

Meruňky Donbasu

Poema o šachtách a fabrikách
o helmě mého táty a o pohádce mé babičky
a všechno to, o čem mi už dávno zakázali psát.
Tam, kde nerostou meruňky, začíná Rusko

Uhlí obličeje

S očima mořskýma modrýma
A s vlasy žlutými jak len
Trochu vyšisovanými
To není vlajka
To stojí v dole
Po kolena ve vodě
Můj táta

Jeho tvář je jak uhlí –
S otiskem polní přesličky předpotopní
Rozšlapané léty
Moře tvrdne solí
A táta se stává jako tráva kavyl
Šedivým
Je to muž

A muži nepláčou –
Tak říkají v reklamě
A rovy na jeho tvářích
Prosekala šachta
A uhlí vytěžené z tváře
Mého otce
Shořelo v pecích Donbasu
A jeho ohništích

A kdesi tam vysoko
Ční halda
Vrčí halda
Jak drak
Jak sfinga
Která hlídá svého Tutanchamona

A jenom já vím
Že halda uprostřed stepi –
To jsou špunty od lahví
Které táta vypil
A popel od cigaret
Které vykouřil táta

 

Haldy ňader

Stromy jsou
Jako barevné pastelky
Nastrkané podél cesty
A jen občas tu projede náklaďak
Uprostřed stepi vjede do větrolamu
Donbas! Donbas!
Syčí potrubí
Na ouško slunci

Stojíš
V uniformě
Uhlového agenta
A voníš parfémně
Reagenty:

– Jsem žena
Mým živlem je voda:
Není to jenom o přípravě čaje
Nebo mytí nádobí – ne!
Ženy neberou pracovat na šachty –
Ale berou do fabriky
Na zpracovávání uhlí
A tak promývám uhlí
Jak se myjí vlasy
Drobím uhlí
Jak se krájí brambory
Nebo se mele maso
V mixéru fabriky
A polévám máslem
Roztaveným
Zalévám ten boršč
Reagenty

Poslyš, tyhle komplimenty
O kráse donbaských dívek
Začnou dávat smysl jen
Když uvidíš tyhle továrny
Když sfáráš do šachty
Když se vymácháš v toxické vodě
Kalojemů
Kam vypouští šťávu
Z mého boršče
Než vylezeš na haldu
A propadneš se pod její
Houni
Přesněji řečeno
Do jejího konečníku
Před tím uvidíš květ meruněk
Něžně-bílý květ meruněk
A na podzim uvidíš jejich žluté vlasy
z výšky rozletu důlního vozíku

Meruňky v helmách

Meruňky Donbasu odkvetly
Všemi odstíny nebe
Meruňky si nasadily helmy
Jaro pominulo

Bylo jich dvacet
Všichni mladí
Před třicítkou…
Podle zákonitosti rovnice
Jich ve výsledku zůstalo dvacet
Ale není se k čemu rovnat:
Drželi se na vlásku
Ocelového drátu
Stáli v kleci
Jak v Noemově arše
Po potopu

Spadla tuna betonu
Na klec
Vypadli z ní
A byli rozdrcení ve volném pádu
Osvobodili se
Ano, osvobodili
Jako meruňkové stromy
Vyrvané z kořenů

Bylo jich dvacet
A zůstalo dvacet
Rovnali se na ně
Podle zákonitostí rovnice
Když prodloužili řadu
Na hřbitově
A můj táta se s nimi nestihl
Vyrovnat
Můj táta tehdy zkameněl jako uhlí
Zatímco oni stoupali výš a výš
V gumácích
S lahvemi bez vody
S těly jako lahve
Stoupali k andělům
Tam…
A teď babičky dětem
Vypraví pohádku
O meruňkách
V helmách

Pohádka mé babičky

Když slzy
Se mění na sůl kamennou
Když moře v břiše
Stává se dolem
Umírají mamuti
A rodí se rozervané duše
Tamti směňují odvahu za vodku
A najímají se na práci

Počkej!
Ta šachta tě pohltí
Tato kráska s tmavou kůží
Je z kamene
Možná, že to pro ní Polovci stavěli sochy
Uprostřed stepí, zarostlých jak horníci
Počkej!
Porodí ti mrtvé moře
Nemá v pase šedesát
A prsa ji visí
Nevstupuj do ní
Nemusíš se vrátit
Jako dítě v matce
Která se nechce narodit

Ponořil se do ní poprvé
A vrátil se se slzami v hrstech –
Ponořil se do ní – podruhé
A vrátil se se solí v hrstech
Ponořil se do ní – potřetí…
A plné ruce uhlí
Stáhly ho ke dnu
Podzemního moře

Meruňkové stromy rozprostřely ruce k nebi
Meruňky nasadily oranžové helmy
A teď když jíš meruňky
Vevnitř najdeš uhlík
A pohádky je konec

Kniha andělů

Tvé zuby jsou tmavé a děravé
Jak tyhle haldy
Tvé oči jsou šedé a kořeněné
Jako převrácené kořeny
Alčevského kouře
Co prorůstá vzhůru
A uchytí se všude
Jako vrby
– Mé zdraví je chatrné
Ale netřeba mě litovat
Sháním trávu, a ne ledajakou
Ale kamennou
Z pod země
Z pod nebe:
Kdysi tu bylo moře
Rostla obrovská tráva
Na ní se milovali andělé
Tráva poslouchala jejich hovory
Zapamatovávala slova
A lisovala se do rašeliny
Která vypuzovala ze sebe vodu
Stávala se prapodstatou všeho
Pokrývala se čerstvými větvemi
A jakýmisi kládami
Tato andělská slova
Se nepředávala vzduchem
Měnila se na lehký kamen
Na kamennou trávu
Tedy na uhlí
A teď každá šachta
Je knihou
S andělskými slovy
Jejíž stránky
Hoří v pecích –
A jsou to velikánské svíčky
Ztrácené
Ve stepích

Proto továrny Donbasu
Čadí do nebe kouřem barevným
Kašlou na zákazy
Kouření tabákových výrobků
Na veřejných místech
Protože na továrních dvorcích
Jsou u sebe doma
A tam, jak známo
Neplatí zákaz kouření
Ani pro tátu

Tu-tu
Vláčku
Tu-u-u

pro Ju. A.
srpen-říjen 2012
See other works by the author->
See other works in this language->